Стіни не брешуть

Категорії

16 08 2016, 00:00

Час читання 5 хвилин

Київські граффіті художники Smek і Shan з OneCru розровідають про своє відчуття стилю, межі між мистецтвом і вандалізмом та особливості граффіті сцени в Україні.

Графіті – злочин або творчість? Про це можна сперечатися нескінченно. Але очевидно одне: стіни не брешуть. Вони розповідають самобутню історію міста та її жителів. Кожен з артистів намагається передати на стіну свій власний стиль, часто зрозумілий лише автору.
Напередодні наймасштабнішого хіп-хоп фестивалю Східної Європи Red Bull BC One Camp ми поспілкувалися зі старожилами вітчизняної хіп-хоп культури Smek та Shan з команди OneCru.

Якою була графіті-сцена в Україні в момент, коли ви починали малювати на стінах?
Ми в цьому русі з 2002 року. Якщо порівнювати тогочасну графіті-сцену з сьогоднішньою, то в якійсь мірі вона була крутішою. Через малодосяжність інтернету ми могли проглянути чужі скетчі, лише гортаючи скетчбук. Роботи інших райтерів можна було побачити на вулиці, як і їхні теги і троуапи.
Якщо ти побачив роботу, яка в рази перевершували всі твої, то йшов додому відточувати свій скіл і придумувати нові прийоми для стилю. За відсутності інтернету було більше індивідуальності. Графіті виникало безпосередньо з голови, а не з впливу когось в мережі.

Коли утворилася ваша крю і скільки осіб в її складі? Назвіть ваші найбільш пам'ятні роботи.
Якщо говорити конкретно про OneCru, то ця назва виникла кілька років тому. Нас називають Smek і Shan. Ми пройшли довгий, цікавий і складний творчий шлях. На одному з його перехресть зустрілися, одружилися і стали вдвох на «шлях воїна». Відтоді ми виступаємо як дует і багато працюємо над загальною концепцією і стилем нашої творчості.
Виділити якісь конкретні роботи неможливо. Кожне графіті – по-своєму цікавий процес. Часом хочеться постояти, спокійно помалювати подалі від людей, а іноді душа просить хардкору. Ми подорожуємо і малюємо, малюємо у себе в майстерні, малюємо в місті. Це наш відпочинок і наша робота.

Кого можна вважати «батьками графіті» в Україні?
Перші райтери і «батьки графіті» – це різні люди. Спалах графіті в Україні був в середині 1990-х, і райтерів тоді з'явилося чимало. Але артисти, які дали поштовх стилю цілої країни – це, на нашу думку, Glugk (FRB), Cik One, Mok (DNK), Fleck (SWB), Saint (WSK), Khlor (SR), Mif (FAZ), PSKR, NOK, FAT, CBIKGB.

На кого ви рівнялися у своїх перших роботах?
Сказати, що рівнялися, не можна. Але, безумовно, нас надихали деякі артисти, і кожен щось нам дав. Назвемо тих, від кого нас пре: Revok, Tristan, ETAM CRU, 123Klan, Serval, Smash137, Shepard Fairey, Heracut, Maclaim, Hombre, PakoUno, Alessandro Bаrbucci, Range Murata, Kim Hyung Tae, Otto Shmidt.

Звідки ви отримували інформацію за відсутності інтернету? Які фільми дивилися, які журнали читали?
Зазвичай звідкись з'являлися CDR-диски, які ходили по руках. Кожен допилював на них свій архів з графіті. У нас досі на жорстких дисках валяються матеріали тих часів. І там багато цікавого.
Перший присвячений графіті фільм, який ми подивилися, був AREA08, знятий в 2000 році в Стокгольмі. Також було багато інших фільмів, які потрапляли нам до рук: Men in Black III (не плутати з популярним голлівудським блокбастером 2012 року – ред.) Wholetrain, Bomb The System, Subway Stories, Style Wars, Writers, Sick Business. Більшість з них були про бомбінг поїздів, але нас завжди цікавив стиль. Тому ми більше цінували друковані видання.
В журналах друкували не лише трейн-артистів, але також приділяли увагу практично будь-яким проявам в графіті: теги, скетчі, троуапи, шматки на хол-оф-фейм, цифрові роботи, бомбінг… Це давало можливість усвідомити, що крізь призму графіті можна розкрити свій творчий потенціал. З друкованих видань можемо виділити Graphotism, StyleFile, Downbylaw, Urban Roots, Iron Curtain, К9.

Яке місто можна вважати центром української графіті-культури і чому?
Через малу кількість активних графіті-райтерів, важко відповісти на це питання. В основному на слуху Київ, Львів, Одеса і Тернопіль. В інших містах, якщо там взагалі є графіті, працюють одна, максимум дві команди.

Як вважаєте, чи є графіті частиною хіп-хоп культури? Чи, можливо, зараз вони розвиваються паралельно і не пов'язані так тісно, як раніше?
По можливості ми їздимо на різні хіп-хоп заходи і робимо графіті, навіть якщо там немає графіті-контестів. Скільки себе пам'ятаємо, вважали себе представниками хіп-хоп культури. Можливо, діджеї, МС і бі-бої і прокачуються від графіті так, як ми прокачуємось від їхньої музики і рухів, однак уваги на райтерів вони звертають мало і розвиваються окремо. Але нам є чим займатися і без них.

Де в графіті межа між мистецтвом і вандалізмом?
Від творчого об'єднання до кримінального угруповання – півкроку. Щодо законодавства, то графіті завжди буде вандалізмом через свою стихійність. Якщо говорити про інших артистів – це мистецтво. Щоправда, і артисти бувають дуже різними. В цілому, в творчості, якою би вона не була, мистецтво і вандалізм – просто формальності.

Як вважаєте, графіті – контр-культурне явище або вже невід'ємна частина сучасної поп-культури?
Стріт-арт – частина поп-культури, а графіті – ні, і ніколи нею не стане. Всі знають про графіті, але ніхто його не розуміє. В графіті немає знайомих пересічній людині образів. Для звичайного перехожого графіті – місиво з кольорів і ліній. Ніхто не вникає в суть графіті так, як самі райтери. Це просто наш спосіб показати себе.

Наскільки потужною є графіті-тусовка в Україні? Чи спілкуються артисти між собою?
Так, а іноді навіть малюють разом. Всі одне одного знають, але тусовка як така відсутня. Всі сидять по своїх купках.

Який посил своїми роботами ви намагаєтеся передати людям?
Немає ніякого прямого посилу. Ми бачимо витонченість форм, кольорів, контурів. Ми робимо стиль. Стиль складається з купи дрібниць, які ми збираємо в одну стильну картинку на вулиці. І наш посил полягає у візуальній естетиці цього стилю.